Чому вітер у голові гуляє або куди вітер здуває пам’ять?

— Ти знову не спиш?

— Мамо, розкажи мені казку…

— Казку? Яку казку?

— Забула? Ти ж мені обіцяла почитати казку про Лиса і Кролика.

— Забула…

— У тебе знову немає пам’яті…

— Що ж робити, у всіх іноді так буває, коли пам’ять наче вітром здуло… Ти намагаєшся згадати щось важливе, але в тебе не виходить. А іноді — це буває частіше у дітей — коли кажуть про якусь обіцянку: «з голови вилетіло» або «в голові вітер гуляє».

— Мамо, у тебе теж у голові гуляє вітер…

— Мабуть, що так…

— І довго він буде гуляти?

— У кого як! Іноді так розгуляється, що взагалі нічогісінько не пам’ятаєш.

— І що, нікого-нікого не пам’ятаєш?

— Нікого… Навіть про себе іноді нічого не пам’ятаєш… Отака є страшна хвороба — пам’ять наче вітром здуло, немає зовсім.

— А як вона називається, та страшна хвороба?

— Амнезія.

— Мамо, а куди вітер пам’ять здуває?

— А хто ж його знає! Якби знали — повернули б собі, бо негоже пам’яттю розкидатися…

— А може, він її назад придме?

— Та хіба ж вітер зрозумієш!

— От якби навчити його говорити, і він би нам розповів, у яке саме місце він твою пам’ять здув!

— Вітер — то не людина, його неможливо навчити говорити…

— І як же бути?..

— Давай я ліпше тобі якусь казку розповім.

— То тобі вже вітер пам’ять повернув?

— Ну не всю ж пам’ять у мене вітром здуло, щось та й залишилося.

— Тоді почитай казку «Про Лиса і Кролика», як обіцяла, і більше вітер до себе не підпускай. Нехай більше не чіпає твою пам’ять!