Що робити, коли небо плаче?

— Мамо, чому небо зараз таке темне й негарне, нібито чимось засмучене? Хто його засмутив?

— Багато хто може засмутити небо, бо воно є всюди, і кожен хоче доторкнутися до нього хоч на хвильку. Іноді небу теж потрібно відпочивати. Коли воно не може відпочити, тоді сердиться й плаче краплями дощу. Іноді плаче крадькома, ховаючись від сонця, іноді так сильно, що дощ ллє весь день і всю ніч.

— Бідолашне небо. Шкода, що в нього немає рідних і ніхто не може його пожаліти й поцілувати, як ти мене, мамо.

— Зате в нього є два брати, які охороняють його і вдень, і вночі.

— Хто це?

— Вгадай.

— Це Сонце і Місяць!

— Вгадав. Так воно і є, вони — дужі охоронці. Усе бачать навкруги!

— Але ж брати — це не те саме, що тато з мамою, бо братам теж потрібні батьки.

— Звісно ж, усім потрібні батьки.

— І навіть тобі, мамо? Ти ж уже така доросла?!

— Батьки потрібні не тільки дітям, але й дорослим, бо дорослі теж колись були дітьми. Коли діти маленькі, батьки допомагають їм пізнати цей світ і все навкруги.

— І небо?

— І небо, і зорі, і сонце. А коли діти дорослішають, батьки допомагають їм порадою. У якому віці ти б не був, ти завжди будеш для своїх батьків маленьким.

— Навіть якщо я стану дідусем?

— Навіть якщо ти станеш дідусем.

— Мамо, дивись, яке темне небо. Сьогодні воно знову буде плакати.

— Знов у нього сумний день.

— Давай його розвеселимо. Я не хочу, щоб воно знову плакало, бо тоді ми не можемо довго гратися на вулиці.

— Тоді заспівай йому веселу пісеньку, і, можливо, воно тебе послухає…

— Небо, небо, не сумуй… Небо, небо, не сумуй…