Град на виноград

Наливними гронами серед різьбленого листя пишався Виноград, вигойдував свій рясноплід у золотому промінні сонця. Коли раптом заступила небо лиховісна чорна хмара, згубою крижаною вдарив з неї Град. «Капець Винограду, сікачем посічу на січку!» – сичав люто, й падала долі збита ягода, облітав зітнутий зелен лист.

Геть обчухраний, позбавлений своєї краси та слави Виноград не зрадів навіть сонцю, що скоро знову запанувало у високості. Здавалось, усе втрачено, задля чого ще йому жити? І він би, напевне, всох, якби не почув тихого шепоту з підґрунтя: «Дивак, у тебе ж лишилося найголовніше. Нема-бо в світі такого Граду, що побив би коріння».