Ганс одружується

В одному селі жив молодий селянин на ім’я Ганс. А його двоюрідний брат весь час намагався знайти для нього багату наречену. От якось звелів він Гансові сховатися за піччю, а сам натопив її гарненько, дав «женихові» горня з молоком, буханець білого хліба та дзвінку монету і сказав:

– Криши хліб у молоко і сиди там, чекай на мене.

– Та вже якось дам собі раду, – кивнув Ганс.

А сам сват убрався в латані-перелатані штани, пішов до сусіднього селища до одного заможного дядька просити, щоб той віддав свою доньку за його двоюрідного брата Ганса.

А дядько той був великий скнара, тож запитав:

– А якого той жених достатку? Чи зможе прогодувати сім’ю?

– Гей, чоловіче добрий, – веде своєї сват, – та брат мій у теплі сидить, дзвінку монету міцно тримає, свого з рук не випустить. Богом свідчу, що в нього більше добра, ніж на моїх штанях латок! – все нахвалює жениха, ляскаючи себе по дірявих штанях. – Якщо будете такі ласкаві завдати собі праці за мною піти, то на власні очі побачите, що він достоту багач, а я ще й не всю правду про нього розповів.

Так і справили вони весілля, не гаючи часу на оглядини господарства майбутнього зятя. А далі побажала молода з Гансом полем пройтися, володіння свого чоловіка оглянути. Ганс святковий одяг швиденько скинув, нап’яв латаний-перелатаний полотняний жупан, мовляв, святошну одіж недовго й забруднити.

Тож вийшли вони у поле. І на всі виноградники, поля або луки, що траплялися їм на шляху, Ганс пальцем тикав, а долонею по великій або малій латці на своєму жупані ляскав та все приказував:

– Сама бачиш, серденько, ось латка моя і он та – теж.

А молодій дружині й невтямки, що Ганс про справдешні латки говорить, а не про лани та наділи, які їй показує.