Лисова поміч

Притюпав Лис до сусіда Борсука та й каже:

– Добряча в мене нора, гріх скаржитись. Суха, тепла, із запасним виходом. Одна лиш морока: блошви в підстілці страх скільки розплодилося, й кусюча, клята, не дає спокою. Оце зараз скупався і думаю собі: треба ту трухлявину викинути, свіженького понаносити… Чи не допоможеш, сусіде?

– З охотою, – відказує Борсук, – але підсоби сперш мені. Сю ніч, ти, певно ж, чув, дощисько вшкварив. Десь вода знайшла проточину, й стеля в норі геть обвалилась. Сам, доля милувала, живий, тільки трохи пом’яло, але тепер знай вигрібай, бо ніде голову прихилити. Важко, та коли навпереміну, діло піде веселіш!

– Воно звісно, – почухав лапою за вухом Лис, – але ж маю зібрати підстилку. Помагай біг, сусіде, а я вже пішов…