Ярмарок

Пробудився зайчик, чує — хурчать мотори, шурхотять колеса, їдуть, їдуть «Жигулі» й «Запорожці», «Волги» й «Москвичі»…

—    Звідки вас стільки?

—    З Самбора!

—    Зі Снятина!

—    З Хотина й Новоселиці!

—    А куди ви?

—    У Косів, на ярмарок!

Узбіччям між кущами квапиться лисиця з найстаршою дочкою Лискою.

—    І ви на ярмарок?

—    Туди ж! На людей подивитись, себе показати.

—    І Лиско з лючинської кичери казав, що там буде,— додає молоденька Лиска, а сама ніяковіє, аж руденька мордочка стає ще рудішою.

Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь.

—    Люблю ярмарки,— каже.— А мед ще дужче!

Хрустить хмиз, шелестить трава — спішить їжачок.

—    Може, щось трапиться купити — потрібне і не дуже дороге?

Їдуть автобуси, мчать мотоцикли, торохтить віз, а на возі гладкі спинки, п’ятачки рожеві, хвостики кільцем: куві! кві!

—    Ну коли вже поросята зібралися на ярмарок, то я теж у лісі не залишуся! — сказав зайчик і поплигав до Косова.

А на ярмарку! Чого тільки нема! Понурих облич нема — бо всім весело. Злості, сварок-лайок нема — бо хто б купляв їх?
Зате сміху, жартів, торгування, вихваляння — вихваляти ж таки є що!

—    Писанки! Гуцульські писанки! Гляньте — як сонечка!

—    Купіть килим! З нього в хаті цілу зиму пахнутиме полониною.

—    Кому полотна? Росою моченого, сонцем вибіленого? На сорочки красеням та вродливицям — їм якраз до лиця!

—    Ліжники!

—    Хустки!

—    Намиста!

—    Беріть віночки білі! На весілля…

Лиска дивиться-видивляється:

—    Ой мамо! Що за віночки! Мені б такий…

А ярмарок гуде, цвіте!

—    Продаю тарелі різьблені!

—    Полив’яні глечики!

Задумався зайчик: що б і собі продати? «А продам-но страх! У мене його багато».
Озирнувся навкруги та й плиг до сивого чоловіка:

—    Купіть, дядьку, страху!

—    Ну й ну! Не для того я в війну страх і смерть долав, аби тепер чого-небудь боятися. Шукай, малий, другого покупця.

Пострибав зайчик далі. Коли йде жіночка невеличка, а з нею чоловік — справжній богатир.

—    Тітонько,— кличе зайчик.— Купіть страху!

—    Страху? Кого ж мені боятися?

—    Та..може, його? — кивнув зайчик на богатиря.

—    Ти чуєш, Петре? — сплеснула руками тітонька.

—    Чую,— сказав богатир.

—    Ану гони цього продавця!

—    Киш, куций! — мовив богатир.

—    Тепер ходімо вишиванки подивимось.

—    Ходімо,— погодився богатир.

Ніхто страху не бере… Дивиться заєць — стоїть дівчинка в рожевому платтячку, з мамою за руку. Торкнув її за ліктик, а вона — ой! — і сховалася за мамину спідницю. Тоді визирнуло оченя — кругле, наполохане:

—    Що ти за звір, сірий та вухатий? Часом не вовк?

—    Ні, я зайчик.

—    А я Катруся…

—    Катрусю, тобі страху не треба?

—    В мене й свого забагато…

Лихо та й годі з таким торгуванням. Сів зайчик, заплакав.

—    Агов, побігайчику! Чого плачеш? — питає в малого дід Микола.

—    В мене стра-аху ніхто не бере…

—    І нехай! В лісі він тобі самому знадобиться.

—    Еге, а за-а що я гостинчика куплю?

—    От таке! Чуєте, люди? Зайчикові гостинчика нема за що купити!

Як почули про це жінки та дівчата, дідусі й бабусі, тати й мами, ще й їх діти, як почали зайчика пригощати! Принесли калачів, медівників, бубликів в’язку, горіхів торбинку, а пиріжків — з сиром, з маком, з капустою!

—    Та я всього й не донесу! — радіє зайчик.

А сонечко вже за полудень хилиться, пора додому.
Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь, несе бочку меду.

—    Люблю,— каже,— ярмарки! А ще мед смерековий,— ось він, голубчик, у бочечці!

Йде лисиця, на лапці корзина, а в корзині півники на паличках. Жовті, зелені, ще й червоні, як вогонь. Буде і їй, і лисові, і малим лисенятам. А в Лиски, в дочки, рясна спідничка, кольорові стрічки, калинові коралі, і до всього на додачу новеньке люстерко — його їй Лиско з лючинської кичери подарував!

Біжить їжак.

—    Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники.

Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі.

Їде Катруся — з новим свищиком. Як свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися.

А край дороги сидить зайчик:

—    Люди добрі! Чи є у вас дочки та синочки?

—    Є дочки, є й синочки.

—    Нате для них по пиріжку.

Скажете, від зайця! А то, їй-бо, не донесу…

Хилиться сонечко нижче та нижче. Стих гомін, погасли барви.

На добраніч, косівський майдане!
До наступного ярмарку!