Рожа

Дівча забігло в сад, на метеля похоже,
Усюди пурхає і раптом: глядь — квітки!
— Ой матінко, краса! Які чудові рожі!
А пахнуть як! Не знала я таких!

Дівча нюхнуло раз, нюхнуло двічі,
І світло щастя сяє на обличчі.

Гукає збоку мати:
— А інших запахів не хочеш знати?
Квіток багато в квітнику,
Понюхай ще яку!

Понюхало мале настурції, гвоздичку
І, носа зморщивши, скривило пичку:
— Не мають запаху вони.
Це прості бур’яни…

— О доню! Знай: у всіх свої таланти є,
А ми одну лиш рожу бачим,
Навколо неї цапом скачем,
За неї чарку п’єм
І славу воздаєм,
Чіпляємо медалі
І так далі…

Рік написання: 1960