Кінь і Віслюк

Поклажу претяжку
З далекої дороги
Кінь ледве ніс на гострому хребті:
Губив сльозу гірку,
І підгинались ноги,
Немов стеблинки ті.
Насилу
Говорить Віслюку,
Товаришу в путі:
— Ох, друже милий,
Валюсь, безсилий,
З ніг.
Чи ти б мені
Хоч трошки не поміг? —
Віслюк, що ніс хазяйську сірячину
І дуже так гордився з того чину,
Задрав чванливо ніс:
— Чого б це я тягар за тебе ніс? —
За кілька кроків Кінь в знемозі
Простягся трупом на дорозі,
І вся поклажа нелегка
Лягла на спину Віслюка.

Микита Годованець. “Байки в двох томах”. Том другий “Ріка Мудрості” за сюжетами Езопа. Видавництво «Дніпро», Київ, 1968 рік