Чорногуз

— Чого замисливсь, Чорногузе?
Яка журба тебе з’їда?
Клекочеш сумно дуже
І не летиш з гнізда…
— Та лихо: двір Господар покида
І переходить до нового дому,
Що збудував на селищі новому,
А хатку цю на дрова продає.
— Ну й що?
— Та, бач, гніздо моє…
— Знайшов чого журитись!
Воно старе і починає валитись,
А що в гнізді тім — гидко подивитись.
Лети на хату на нову!
— Та я в нім стільки літ живу…
Поглянеш — сміх і жаль бере:
Як міцно держить за рукав старе!

1930