Мурахи

В Мурашнику до світу-сонця метушня:
По здобич рушили на тисячу доріг,
І кожен біг
Протоптом, навмання,
Щоб швидше повернутись до гнізда.
І не пустим, а то біда:
Черговий вартовий — не пробуй і прохати —
Без здобичі в гніздо не пустить ночувати.
Зійшлась вся комашня
За дня.
Аж ось один, небога,
Насилу тягне ноги
І не несе нічого.
— Куди? Назад! — гукає вартовий. —
Ти знаєш наш закон? Що трапилось з тобою?
— Голу… голубчику! Я ледь живий,
Я з бою…
— Не можу, ні. Закон! У нас ведеться:
Недбалим спуску не дається.
— Ох, братику! Чудове ніс зерно.
Дивлюся: Жук, той паразит клятущий,
Насів на Мураха. Мурах у нас найдужчий,
А не одбивсь, в рівчак упав на дно;
Загинув би, небога,
Так я метнувсь на допомогу;
Сам в ранах весь, всю силу там поклав,
А брата виручив і ворога здолав.
А зернятко… хтось підібрав… ей-богу. —
Тут виповзло з гнізда
Багато лицарів труда,
Які по здобич теж ходили.
Послухали завзятого бійця,
В гніздо пустити присудили:
— У кого чесні, сміливі серця —
Тим похвала, почесніші місця!
Закон наш свят, та був би дерев’яний,
Коли б не зважив на любов і рани.

1962