Акула, яка хотіла співати

Одна акула дуже хотіла співати. Прийшла вона до вчителя співів та й каже:

— Навчи мене!

— Добре, — каже вчитель, — перевіримо твій голос. Заспівай, будь ласка, «а-а-а!»

Акула заспівала. Але щойно вона розкрила рота, учитель побачив акулячі зуби, перелякався і, нажаханий, утік.

Акула з горя проковтнула ноти й пішла далі. Прийшла до оперного театру.

— Я хочу співати! — каже.

— Заспівай нам, — каже режисер, — «а-а-а!».

Акула заспівала, і режисер зі страху звалився в оркестрову яму, а всі музиканти розбіглися хто куди.

Акула зжувала оксамитову кулісу, заплакала та й пішла далі.

Прийшла в хор народної пісні й каже:

— Я хочу співати!

— Заспівай нам, — каже диригент, — «а-а-а!»

Акула розкрила рота — і всі порозбігалися: і хористи, і диригент, і навіть прибиральниця.

Бідолашна акула з горя проковтнула диригентську паличку та й подалася додому.

Дорогою зустрілася їй киця Варварка.

— Чого ти плачеш, акуло? — питає киця.

— Розумієш, — каже акула, — я дуже хочу співати, а всі мене бояться!

— А ти піди на радіо, — сказала киця Варварка. — Там тебе не буде видно, зате дуже добре чути!

Зраділа акула, подякувала киці та й пішла на радіо.

І тепер усі заслуховуються її голосом.

І лише звукорежисер іноді сердиться, коли акула помилково ковтає мікрофони.