Зимова річка

Тихо та холодно в окрузі. Ледь жевріє в блакитному морозному небі майже остигле зимове сонце, кидаючи на щільний хрусткий сніг легкі рожеві відблиски. Все нижче і нижче сідає воно, немов слабшаючи і вже намагаючись швидше скотитися за далекий холодний обрій. Останні бліді промені денного світила вже не в змозі більше зігрівати змерзлі безлисті дерева, які зречено поринули в довгу летаргічну сплячку. Лише пухнастий сніг, подібно до білого пледу, дбайливо закутав коріння і землю навколо, прикриваючи від лютого тріскучого морозу, що обов’язково нагряне цієї ночі з усім своїм суворим сніговим воїнством.

Невеличка повільна річечка нерухомо застигла звивистим прозорим дзеркалом. Відбивається в ньому далека небесна блакить з легкими хмарами, що повільно пливуть у височині, і оголені стовбури притихлих нині дерев, наче задумливо вдивляючихся в непроникні глибини. Спокійно спочиває під льодовим, кришталево-смарагдовим панциром річка. Напевно, сниться їй веселе літнє різнотрав’я, яке духмяниться ароматом різноманітних степових квітів, дзвінкий життєрадісний щебет пташок і заклопотане дзижчання працьовитих бджіл, що поспішають зібрати солодку медову данину з пишного квіткового килима. Теплий літній вітерець обережно ворушить зелені стебла молодого очерету, лякаючи тендітних бабок, і хлюпочуться на теплому мілководді жваві мальки, весело граючи в чехарду. А в самий розпал спекотного полудня щосили цокочуть невгамовні цикади…

Ах, все це було і ще буде не один раз, коли знову повернеться тепла провесінь, а за нею і літо. А поки що, немов казкова спляча красуня, дрімає зимова річка, застигши до весни в холодній льодовій млості…