Сніг за вікном

Взимку темніє дуже рано. Здавалося, ось тільки-но був невпевнений сіруватий світанок, і майже весь довгий день ще попереду, але вже непомітно і незворотньо підкрадається присмерковий вечір, розливаючись темними латами по далеких куточках двору і потихеньку розмиваючи і прикрадаючи обриси міського парку, що похмуро застиг від холоду. Тихо і монотонно шарудить сніг, ніби намагаючись щось розповісти, довірливо ліпиться до шибок і знесилено зісковзує на землю, збиваючись там у пухнасті кучугури.

А тут, усередині тепло та затишно. Злегка, наче живі, колихаються вогники свічок, як маленькі маячки для тих, хто пробивається крізь щільну хуртовину до своєї хати. А вірний приятель дівчинки – плюшеве зайченя з обвислими вухами мовчки і терпляче вичікує, коли маленька господиня візьме його на руки, лагідно притисне до себе і, можливо, заспіває тихеньким голоском одну зі своїх улюблених пісеньок, які зайчикові дуже подобаються. Але дівчинка все сидить і сидить на підвіконні і, наче заворожена, стежить за чарівним кружінням білих пластівців за вікном. Їй мариться, що це маленькі феї в балетному вбранні кружляють у чудовому вальсі, ворожуючи і навіваючи казкові видіння. Он десь там на самому краєчку, де вже все зливається в суцільну білу пелену, промайнули розмиті силуети принца Сніговія та його тендітної сестри Снігуроньки. Можливо, сьогодні пощастить, і вони зазирнуть у віконце?..

А снігопад все не припиняється, кружляють безупинно білосніжні метелики, і біла пухова перина вже дбайливо вкрила все подвір’я. Завтра можна буде довго, до холодних колючок у кінчиках пальців, блукати засніженим двором, залишаючи заплутаний ланцюжок слідів, побігати наввипередки з веселим цуценям, яке ще в своєму куцому житті і снігу не бачило, а може, і зліпити снігову бабу. Ще трохи, і остаточно стемніє, але чарівність зимової ночі залишиться, і коли маленька засне, шелесткий сніг за вікном нашіптуватиме їй добрі казки…