Журились на межі

Деркач і Перепел — не друзі, не брати,
А на одній межі прийшлося ночувати.
— Ну як воно життя, мій брате? —
Питає Перепел.— Чи ти
Спокійно можеш спати?
Я чув тривожну вість:
«Хто не працює, той не їсть!»
Прощай, зерно, що їли ми віками,
Вилискуючи ситими боками!
Прийдеться, бачу, спину гнуть,
Нову в житті шукати путь…

Деркач про себе посміхнувся,
На довгій ніжці обернувся:
— Як не знайдеш хитрішої дороги,
Привчайсь до долі трударя-небоги.
А я… Як і раніше, звік-віків,
Дерчатиму,
Обідати літатиму
До Колосків;
Там випрошу, а там украду
І без труда собі дам раду.

Вже Колоски для дармоїдів
Більш не дають смачних обідів!

Рік написання: 1961