Ворота

Під небом місячним завмерла мла.
Північна тиша на село лягла.
Вітрець тихенький ледве дише
І Ворітьми, дрімаючи, колише.
Всі люди чесно сплять.
Ворота знехотя скриплять:
— Наш пан не любить правди-матки,
В дворі у нього неполадки,
Коли не спить, то рот дере,
Удень на думці чарка,
Увечері — чорнява куховарка…—

Господар чує — страх бере:
— Як втихомирити Ворота?
Чим іродам замазать рота,
Щоб славою не вбили злою? —
Ворота обласкав і похвалив,
А потім, розтопивши лою,
Люб’язно в бігуни налив.

І що ж? Та хай би йому скиснуть:
Ворота вже мовчать, ні писнуть.
Бач, розпинається, кричить?
Коли такому горло промочить,
Тоді мовчить.

Рік написання: 1921