Ведмідь і Гадюка

Якось, неначе на біду,
Підпилий Садівник в саду
Чвала охлялою ходою.
За ним друг Ведмідь, — не розіллєш водою.

— Ведмедику! Наліг на мене сон.
Віддам за сон мільйон.
Боротись з ним немає змоги,
Дрімота хилить голову мою…
— Лягай! Поспи! — говорить Клишоногий, —
А я на варті постою.—

За хвильку Садівник на моріжку хропів,
А вірний друг його на варті прикипів.
Аж другу на чоло вмостилась Муха.
Ведмідь зігнав, затамувавши зло.
Вона — на ніс. Зігнав. Вона — на вухо.
Зігнав. А клята — на чоло.

— Хі-хі! — почув з кущів Гадюку. —
Хапай-но камінь в руку!
Хі! Камінь влучно б’є!
Нехай, проклята, дружню кров не п’є! —

Ведмідь, хоч має голову не ззаду,
Не міг гадючу змислити пораду:
Хапає камінь — рраз в чоло,
І.. Мухи наче й не було.
Загинув Садівник. Казали: винна Муха.
А вся біда — Ведмідь Гадюку слуха!

Рік написання: 1959