Танґо

І знов з’єднались в одну оману 
О, дивне танґо, — і сум, і пристрасть. 
Пливу на хвилях твого туману, 
Згубила керму, спалила пристань!

І б’ється серце, і гнеться тіло 
В твоїм повільнім і п’янім вирі — 
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може, й сіре…

Чекає прірва на кожнім схилі —
Та сум і пристрасть манять так п’яно. 
Пливти все далі, віддавшись хвилі,
Зрадливе танго, твого туману.

Та завтра, вранці, під перший промінь, 
Мені не пристрасть туманна сниться — 
Зоріє ясно в чаду і втомі,
О, світла ніжність, твоя криниця.