Літо

Топчуть ноги радісно і струнко 
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить! 

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильоване колосся, 
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим 
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам 
І землі за світлу радість — жить!

І за те, що стільки уст палило 
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!