Статуя

Дорогою ідуть Омелько й Лев.
Аж глянуть — статуя поміж дерев,
Чудова статуя стара, —
Людина Леву пащу роздирає:
— Бач, Леве, ти був сперечався,
Що, буцім, Лев Людині не скорявся,
Що Лев Людині горло гриз,
Вона ж його не кидала наниз.
На доказ тут яку картину кращу:
Людина Леву роздирає пащу! —
Лев озирнувсь і посміхнувсь:
— Якби цю статую робив хто з наших,
Клянусь, не був би він дурним, —
Внизу лежав би хтось із ваших,
А Лев би величавсь над ним.