Кротик на сонечку

За М. Є. Салтиковим-Щедріним

Уперше Кротик вибрався з нори.
На сонечку розлігсь і — лапки догори.
— Як гарно тут! Як весело, як мило!
Як любо в світі білому бува!
Ласкаво вітер обвіва,
Тепло усе заполонило.
Тепер шляху назад в нору мені нема…
— Синочку мій! Твій батько й мати
Не кидали ніколи батьківської хати…
— Там, ненько, сморід, сировість, пітьма.
Я, гарне бачивши, з поганим не змирюся,
Назад в нору не повернуся,
Бо смороду й темряви не люблю.
Во ім’я щастя, радостей яскравих,
Во ім’я сонця теплого, вітрів і слави
Я й найріднішому на ніготь не стерплю!
Ізвідавши нові життя красоти,
Супроти негіддя завсіди буду проти!

Дай, Кротику, тебе обняти вдячно:
Сам проти негіддя весь вік стояв безлячно.

1960