Кожух

Зима — не сват, не брат:
За комір заліза, куса за вуха
І вимагає теплого кожуха.
Іван віддати рад
Свої скарби останні:
— Пошитий лепсько, шкури непогані.
Біда одна:
Боюсь — задорога ціна.
Коли б зустріть кого з громади,
Розумної спитати ради.
Не блудить, хто пита…

Аж кум Пилип, як з копита:
— Чого хвилюєшся, Іване?
— Та.. хай йому добра не стане,
Націлився оцей кожух купить… —
А кум з Івана кпить:
— Оце знайшов! Та люди засміють!
Ціна дурна, і шкури духом б’ють…

Івану путь назад здалась важка:
Мороз, мов лютий пес, куса за вуха.
Іван справляє дрижака,
За комір лізе завірюха…
Аж глядь: попереду — Пилип.
На нім кожух той наче влип!

За комір завжди лізе завірюха,
Де розуму не контролюють вуха.

Рік написання: 1958