Лев, Слон і Комар

Питає Лев Слона: — Коханий мій!
Чого тривожишся? Здригає спина,
Вухами крутиш, мов ідеш на бій.
— Ох, не питай! Лиха мені година:
Комар дзвенить, мов похоронний дзвін.
Уранці розпочав — не втих і досі,
У вухо цілиться, сіда на носі.
А кажуть: в ухо влізе він —
Ніяка твар не витримає муки.
Невже кінчать життя нам від падлюки?! –
Слон двинув у кущі, стуливши вуха,
А Лев за ним навтіки скільки духу:
— Диви, яка мара!
Ледь утекли від Комара!

Нікчемна твар
Комар,
А вчепиться — дзвенить і домагається,
Що й велетень його лякається,
В кущі ховається.