Калюжа і Дзеркало

Після дощу, як сонечко заграло,
З віконця Дзеркало цікаве визирало:
— Калюжа?! Бач, яка невидана краса!
Дерева — мов живі, листочки грають,
У небесах хмарки летять, мов птичі зграї…
Ей ви, картини на стіні!
Колись хвалилися мені:
Творили вас таланти видатні.
Дарма ви чванилися дуже,
Бо що ви варт проти Калюжі?! —

В цю мить за хмару сонечко лягло
І що в Калюжі відсвітом цвіло, —
Геть зникло, наче й не було:
Пропали види чарівні,
Лиш грязь на дні…

Частенько так підносимо під хмару
Нездару
І воздаєм ясу
За крадену красу.

Рік написання: 1964