Жаба на пні

В діброві на узліссі
Крислатий дуб привільно ріс.
Хто жив у лісі
Чи йшов повз ліс,
Всі милувалися тим дубом,
А дуб кивав їм кучерявим чубом…

Роки пройшли,
І дуб той вихори змели.
Лишилась пам’ятка, всім люба, —
Пеньок прославленого дуба…

На посміх чи на глум якогось дня
Окатa Жаба осідлала пня:
— Я Солов’ям прийшла на зміну,
Успадкувала славу солов’їну!
Нехай кориться кожен птах мені,
Бо я сиджу на пні!

З’явилась Чапля звідкілясь:
— А де він, той свавільний князь?

І та, що чванитися звикла,
З ногами в дзьобі зникла.

Гадає Жаба: «Сіла я на трон…»
Сумний кінець жде завше,
Хто, вище лоба ніс задравши,
Гадає: «Я для всіх — закон!»

Рік написання: 1959