Віл

По лісі чутка проповзла:
Розгнівавсь Лев на Сірого Вола.
І враз змінилися всі звірі,
Аж Сірий
сам собі
не вірить:
Той несподівано брикне,
Той рогом штурхоне,
А той укусить…
Що бідний Віл робити мусить?
Хотів до Лева йти,
Щоб правду там знайти,
Та Вовк: — Гей, Лиско, не пусти! —
І вилізли б Волові очі,
Так Лев наскочив,
Урятував Вола…
Загинув би наш Віл, а з-за якого дива?
Адже була
Та чутка неправдива.
Бувають серед нас такі (ще й досить),
Нехай їм западеться путь:
Їм здасться — Лев на тебе око скосить —
Заштурхають і загризуть.

1935