Відвічне

Тремтить кохання на розквітлих квітах,
В зітханнях вітру і на крилах співу,
В сльозах пекучих,уночі пролитих,
В стрілі образи і в пожежі гніву.

Заходить сонце — і відзвук мелодій.
Які від віку вся земля гуркоче,
Гарячий погляд, мов сміливий злодій,
Нам краде серце поцілунком в очі.

Тисячоліття залишились ззаду.
Та в темні роки панування сталі 
Тобі, Кохання, золоту лампаду 
Ми схоронили непохитно сталі.

Хай не тобі ми віддались до смерті,
А іншій Пані — Рідній і Єдиній, —
Ніщо не зможе замінить чи стерти 
Твій світлий образ у старій святині.

Душа горить — життя таке іскристе. 
Забрати все! Себе віддати всьому!
Твоя ж святиня, мов незмінна пристань, 
Нам в диких бурях буде тихим домом.

Минає час, щоб все могло зміниться. 
Згубили лицарі колишню шпаду…
Тобі, Кохання, Золота Царице,
Ми заховали вікову лампаду!