Шакал

Радісінький Шакал в ущелині гуляє,
Немов оказії шукає.
— Чому радієш так? —
Пита глузуючи Їжак.
— Хіба не знаєш? Лев одкинув ноги.
Така нікчема то була!
Немов огню, мене боявсь. Єй-богу,
Зайду, бувало, — просить до стола.
І годував, і папував,
Солодкими словами частував.
Годив, як ненька любій доні.
Коли б не я, — не втримався б на троні!
— Чекай! — Їжак на теє відповів.—
А хто ж трусивсь, як Лев ревів?
— Та я трусився, нічого брехати.
Але ж тоді… було.. холоднувато?!

Живий — то лижуть п’яти,
Дрижать, навколішки стають,—
Помер — кленуть завзято
І грязь за комір ллють.

1965