Ревнивий Осел

В Хазяйки був веселий Котик,
Пухнастий хвіст, тепленький ротик.
То ніжно він
Полащиться коло колін,
Не боячись осуди,
Тихенько вилізе на груди,
Воркоче
І вусами лоскоче.
Хазяйка тішиться, регоче,
Ласкає Котика між вух…
Осел те щастя бачить,
Від ревності ледь-ледь не плаче:
— Ух,— каже, — клятий дух! —
Та до вікна ураз підскоче,
Давай ревти: —
Дивись і ти,
І всяк хай бачить,
Осел в ділах любовних теж щось значить! —
Осел кричав.
Показувать почав,
Як буде він ласкатись, обіймати.
На той неладний крик
Хазяйка вийшла з хати
— Ага! Це ти — мов сто музик?
Ану, мерщій в обору
Паняй із двору!
Бач, вивалявсь у будяках! —
Та ожогом його по стегнах, по боках.

Що можна тут сказати?
Яка любов, такі і результати!