Добрий Вовк

Вовк розпустив по лісі славу,
Що душу має добру і ласкаву.
— Хай всі ідуть, як в рідний дім,
М’ясця смачненького поставлю їм.

Слова прекрасних обіцянок — мед!
Ймучи Вовчазі віри,
Зійшлися звірі,
Всяк рветься наперед.
Такий був хор завзятий та здоровий,
Що спів його лунав на всі діброви;
Підносили господаря на цілий світ
За розум, за душевність, за привіт…

Та є кінець і доброму і злому,
І славословленням кінець настав.
Ну й наспівалися! А що ж потому?
Ніхто про м’ясо й не спитав.
Туго стиснувши животи,
Прийшлось додому йти.

Хористів слід кийком здоровить,
Щоб їм довіку біль не вщух:
Почують обіцянок жирний дух —
Готові й Вовка славословить.

Рік написання: 1954