Мундир і Чересло

Якось на сонячний веселий світ,
Такий привітний і ласкавий,
Мундир сушить повісили на пліт,
Де перед тим сиділи гави;
На все село
Від нього цвіллю вже несло…

— Та що це сонцем дошкуляє? —
Мундир неквапно промовляє. —
Ага, це ти, блискуче Чересло?
Ось я здивую світ умить.
Дивися: на мені
Вісімка гудзиків блищить
І всі — мов сонечка ясні…
Їх блиск і сонця світ заможе.
Куди тобі до них, небоже!

Із посміхом ясним сказало Чересло:
— Вся суть — до блиску джерело!
Твоїй вісімірці сяйва додала
Пічна зола,
Мені —
Всякчасний труд у борозні!

Прекрасна відповідь ясного Чересла!
Це тим, яким
Блиск дістається не трудом важким, —
На них старається пічна зола.

Рік написання: 1959