Телиця і Віл

Опасисті, шовковисті, брикливі,
Телиці паслися у травах запашних,
А Віл, зоравши ниву,
Вертався з поля мимо них.
— Погляньте, ледь попхавсь, безсилий! —
Одна Телиця мовила крізь сміх. —
Хвалімо, сестри, світ наш милий,
Що живемо ми краще всіх!
Пустопаш ходимо, де хочем,
І трави, і хліба толочим.
Як виженуть з одної ниви, —
Ми вихром знімемо хвости,
На другу помчимось, щасливі,
Й весело в душі, і повні животи. —
Віл зупинивсь і мовив до Телиці:
— Нема, нероби, чим хвалиться!
Хіба життя — то трави і гульня?
Коли б я перестав трудиться,
Вас зволокли б у рів того ще дня.