Лисиця і Вовк

За зайчиком Лисиця гналась,
Біди собі не сподівалась
Всякчас
Частує доля нас
Нежданою бідою!):
Кума упала в рів
З глибокою водою.
На те нещастя Вовк набрів.
Лисиця вже то поринає,
То виринає:
— Голубчику, рятуй,
Бо тягне вже до дна! —
А Вовк на просьбу ту
Випитує Куму
(Кортить, бач, страх йому),
Звідкіль ішла,
Куди брела,
Чом плавати не годна
І чи вода холодна?
Аж гляне в рів: а де ж Кума?
Лисиці й сліду вже нема.

Пораду щиру дати мушу:
Рятунку від Вовка не жди!
Чи визволить з біди,
А балачками вимотає душу.