Реп’ях

Поету сімдесятиліття.
На честь його музики виграють,
Всі вулиці у зелені та вітті,
Гірлянди лампок світло ллють.

Зустрівши вславленого світом,
Народ поніс любимця на руках.
І — раптом хтось помітив,
Що до поли його пристав Реп’ях.

«Дивись! Реп’ях у нього під полою!» —
Повзе гадюкою поміж юрбою злою.
Хтось нагадав про вірші пречудові,
Яким дзвеніть віки,
Та перебили мову ту на слові
Злосливі язики.

І до його сконання чулось між юрбою:
«Ах-ах!
У нього під полою…
Колись… Реп’ях…»

Питаєш, сину, де ж мораль?
Не дам моралі, на твій жаль!
І без моралі діло видно.
Бо читачам обидно,
Як жуйку їм у рот сують,
Подумать не дають.

Рік написання: 1948