Хворий та ослята

— Сусіде, брате мій, позичте Віслюка!
До міста — хоч заріж, до лікаря потреба.
Дорога, як на те, далека й нелегка,
А їхать конче треба:
І голова болить, і крутить в животі,
Не знаю, що й робить в житті…
— Ну, знаєш ти,
Не всім болять до праці животи.
Не можеш пішки йти? —
Сказав і геть пішов Сусід.
А Хворий за Сусідом вслід:
— Допоможи! Молю до сліз!
— Осла нема — впрягай Ослят у віз!
Всі люди на полях… —
Ледачий возом в місто стеле шлях.
Але ж біда, не радий тій їзді:
Не звичні до шлеї Ослята молоді, —
Крутилися-вертілися, падлючі,
І з возом — бух із кручі.
Конаючи, Слабий кричить:
— Кому життя я здумав доручить?

Біді сам в руки вліз:
Дивитися було, кого впрягав у віз!