Заєць на трибуні

Діждався Заєць у діброві
Свою всю правду вилити у слові.
На пень високий став,
Образу й кривду з серця вивергав.
Дісталось Вовчику, Лисицю ганив,
Казав — Їм Лев на п’яти стане…
Наїживсь Вовк — чекало Зайця горе,—
Та Лиска стиха ткнула Вовка в бік:
— Облиш! Хай поговоре.
Від нас не втік!
Он Лев розлігся серед трав,
Давай проголосуєм: «Заєць прав!» —
Голосували правильно, дволикі,
А ввечері загризли в лісі дикім:
— Тривожив ти дарма
Високу честь Левину,
І за таку провину
Пробачення нема!

Вовків лукавих досить єсть —
Так бережуть Левину честь.