Хто ж винен?

От і настала рання осіння пора…

Ходить Мишко лісом і кличе:

— Зозулько-о-о!.. — Послухає трохи і знов товстим голосом:

— Зозулько-о-о!..

Давніш, було, й відгукнеться зозуленька: «Ку-ку»… А тепер її не чути. Тільки старенький єнот хлюп-хлюп у воді: корінці на сніданок миє.

— Яка тобі Зозуленька? — питається він Мишка. — Вона ще на тому тижні у вирій подалася.

— Я ж недавнечко чув її голос!

— Це тобі, Мишку, може, примарилося, хи-хи-хи…

Не стерпів Мишко того «хи-хи» та як наддасть єнотові лапою. Той гульк у воду, сидить під берегом і квилить:

— Хіба ж я винен, що нема зозулі, га-а-а?..

— А хто ж, хто винен? — трясе лапами Мишко, от-от заплаче з превеликого свого жалю…

Може, ви, діти, знаєте, хто винен?