Град

— Голубки-пташечки! Біда над головою!
Страшенні хмари. Буде лютий град!
Як зливою впаде лихою, —
Пропав наш любий сад! —
Занепокоїлись птахи садові,
Біду грудьми зустрінути готові.

Не мала Ластівка гнізда в саду,
Та скрізь літала, наче блискавиця:
— На поміч всі! Загине сад і птиця!
Гуртом давайте одведем біду!

Одна Зозуля вешталась в безділлі,
Немов дурненька свашка на весіллі,
І весело виводила «ку-ку».
— Чи бачили таку? —
Питає Ластівка. — Немов радіє,
Що іншим лихо в очі віє,
Загрожує біда. —
Синиця їй відповіда:
— Нема в саду у неї власного гнізда.
Безрідною вродилася, живе одна,
Не зна
Прихильності й любові,
Наш сад їй чужина,
Сьогодні — тут, а завтра — в тій діброві.

— А чула я: вона клялася цим садком,
Казала: «Вік в нім буду вікувати!»
— Одне у неї — клястись язиком,
А друге — серцем вболівати.

Рік написання: 1953