Лев слави хоче

Лев старістю скалічений до краю.
— Ні голос-грім, ні пазури страшні
Уже не служать правдою мені.
Лежу як дурень, помираю…
На серці пустка..— Лев ледь дише, —
Чи хто мене в історію запише?
Чи хто прославить піснею мене?
Чи словом добре пом’яне,
Кому послав ясну дорогу,
У руки дав велику змогу? —

Говорить зверху Ворон-крук:
— Коли ти пустиш владу з рук,
То я в історії тобі складу ціну,
Як очі вийму і ковтну.
А Вовк, який боїться і не любить,
Про тебе пісню радості протрубить.
Кому драбину ти підсовував на дах —
Зариють швидше труп, щоб зле не пах.
На славу ти себе надією не тіш,
Бо з тебе користі нема й на гріш! —

Послухав Лев, зітхнув
І… ноги простягнув.

Рік написання: 1958