Соловей, Щиголь і Зозуля

Твій спів серця всім звеселя, твою майстерність славить вся земля! —
Мій Соловейко ці вихваляння слухав, а думав про своє:
«В словах солодких завжди прикрість є!»

Аж тут Зозуля: — Порядком критики сказати мушу:
Соловей відстав, навчання знехтував, зазнався…
«Хай дещо в цих словах не так, — подумав Соловей. — Однако
Послухать критику корисно всяку,
Бо навіть в бур’яні нікчемних слів цвітуть, буває, правди маки…»

Зозуля вслухалась — за голову взялась:
На яблуні вечірня пісня золотом лилась.
Дівча замислилось, а серце чисте
Із Соловейком тьохка в унісон.

Лукава похвала хай фіміами кадить,
Зловмисна зла хула чадну отруту ллє, —
Таланту світлому ніколи не завадить
І з вірного шляху нізащо не зіб’є!

Рік написання: 1953