Малишко Андрій Самійлович — сторінка 2

Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.

Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.

А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають…

Ой летіла птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами —
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.

Хвалилася птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця:
—    Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела Аж семірко!…

Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.

З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.

Листя, листя, не шасти,…

Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу, а в небі сонцем.
Глянула  вдруге — жайворон  в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку
— Еге ж,  виходьте,  мої травенята,
Березень!

І висипали …

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй …

Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю… Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба …

Є такі: за ніч півтисячі вижене
Рівних рядків, як нудний потік,
Мені б одне слово — важке, не зніжене,
Щоб серце тримало не ніч, а вік.

Щоб не збивалося на …

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І …

Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю,
Димом віють долини. Спадає остання роса.
Ти виходиш одна, одинока, можливо, я знаю,
Там, де хмара пливе І останній промінчик згаса.

Ти кого …

Під димне маєво руде
Вдивлялася з турботою.
— А мій Іванко з вами йде?
— Іде, іде з піхотою.
Вставала мати в ранній час,
Брела стежками млистими.
— А мій …

Моїй матері присвячую

Мати моя, мати дорога,
Осінь горить в полях,
Хай ані мжичка; ані юга
Не занесе твій шлях.

Мати моя, голово стара,
Встали багряні дні,
Мчать ешелони біля …

Минув кривавий час. Зросло мале та голе,
Змінився небовид і наше давнє поле,

На вбогість сіяне, заплакане ачей;
Змінилась суть людська й природа всіх речей.

Лиш не змінився звук і …

Ти живеш на планеті
І йдеш по дорозі отій,
Де ще підуть нащадки;
Де Шевченко, і Пушкін,
і думний Шекспір
У симфонію людства
вплели голоси,
Заспівали до сонця.
Потрудися, мій …

Вийду в степ, до синьої криниці,
Де не ліг мережами туман,
В небі тучі, як за Остряииці,
І щербатий місяць-ятаган.

Там шумлять, в зеленому розвої,
Сто дубів, як велетні круті,…

… І як ти міг крізь далі дикі
Вкраїну вимріять свою?
Коли навкруг неволі крики,
Догмато-монархічні пики
І світ прекрасний у гною;

Та біля царської гнилоти
Ще одописні холуї
З …

Як жаль, я, парость інших літ,
Родивсь в далеку, іншу днину,
Не розділю твій чорний світ,
Собі узявши половину.

Щоб не раділи злі пани
І щоб не сохнути журбою,
Я …

Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною,
А зорі твої рожевіють
крізь ночі, крізь бурі зі мною;
А дзвони твої все гудуть,
все гудуть, бо потужно відлиті
З ножів і …

Із циклу “Пісня Тараса Шевченка”

Ти приходиш до мене
не раз і не двічі
Повідати про муки
глухі і заковані,
Як шаблі твої сяли
у клекоті січі, –
Як росло …

Гілку верби від Тараса з неволі
Везли на Вкраїну, на самольоті,
Вона почала проростать поволі
Серцем зеленим
В своїм клопоті.
Через мотори і хмари-гори
Кинула пагони, як у діброву,
В …

Знову йдеш по землі од високої сивої кручі,
Тільки груди не палить ні гнів, ані сльози пекучі,

Одгриміло століття, за ніччю, за чорною млою,
Ожило твоє серце, повите людською хвалою.…

І

Коли течуть криваві ріки
В степах, опалених вогнем,—
Прославим скривджених навіки,
А кровопивців прокленем!
Розбили хату і кімнату,
Взяли .добро у трудні дні,
Та віру, зоряну й крилату,
Не …

Ось вона, твоя важка могила…
Тополиний гомін,вдалині
Пролетіла чайка, прошуміла,
Серце обентежила мені.

Чорна ніч, столітня і зловісна,
Не спливе, не принесе біди.
Може, чуєш, як лунає пісня?
То ідуть …

Ще крайній камінь урочисто
Кладе натруджена артіль,—
Вже на мости й дороги міста
Виходять люди звідусіль.

В Поліссі, Ніжині, в Основі,
В Трипіллі, Каневі — сюди, його
Відчуть в душевнім …

Любові вчитись не можна:
Таких мудреців нема,
Лиш крові краплина кожна
Її із глибин підійма.

І дружби навчитись не можна:
Для неї границь нема,
Година життя тривожна
Її із глибин …