Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною…

Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною,
А зорі твої рожевіють
крізь ночі, крізь бурі зі мною;
А дзвони твої все гудуть,
все гудуть, бо потужно відлиті
З ножів і сокир,
із пожарів, з неволі й блакиті.
У дзвонах тих —
клекоти гніву на барвах скорботи,
І леза жагучі й холодні,
і посвист голоти,
Кривава ропа і пожарів картаті мережі.
Дихання Холодного Яру.
Вороння в півнеба. І межі,
Як реквієм — межі,
покраяні часом і ліком.
Пливуть твої дзвони
над серцем моїм і над віком,
І гомоном кутають землю,
і збуджують траси.
Ти чуєш, Тарасе?
Я знаю, ти чуєш, Тарасе…

Андрій Малишко. Поетичні твори, літературно-критичні статті. Упорядкування Н. М. Гаєвської. Київ, видавництво «Наукова думка», 1988