Тарасова гілка

Гілку верби від Тараса з неволі
Везли на Вкраїну, на самольоті,
Вона почала проростать поволі
Серцем зеленим
В своїм клопоті.
Через мотори і хмари-гори
Кинула пагони, як у діброву,
В радіаційні важкі простори
Сипала жовту пергу медову,
Прагла землі у її озонах,
Не зів’ядала в ядерних зонах
Гілка вербова,зеленолиста,
Віком розкована,
Чиста й росиста!
Вкрила мотори з їхнім горінням,
Промітала зорям
Шляхи смугасті.
У моїм саду зачепилась корінням,
Щоб мені попами
Плакать у щасті!