Вовченя

Жило у лісі вовченя з мамою. Ось якось пішла мама на полювання. А вовченя знайшов чоловік, засунув його в мішок і приніс до міста. Посеред кімнати мішок поклав.

Довго не рухався мішок. Потім заборсалося в ньому вовченя і вилізло.

В один бік подивилося — чорний кіт пирхає, надувається, став вдвічі більший, ледь стоїть. А поряд пес зуби шкірить, гарчить.

Забоялося вовченя, полізло назад у мішок, а залізти не може, — лежить порожній мішок на підлозі, як ганчірка.

А кіт як зашипить!

Стрибнув на стіл, блюдце зіштовхнув. Розбилося блюдце.

Пес загавкав.

Чоловік закричав голосно:

– Ха! Ха! Ха! Ха!

Забилося вовченя під крісло і там почало жити — тремтіти.

Крісло посеред кімнати стоїть.

Кіт зі спинки крісла поглядає вниз.

Пес навколо крісла бігає.

Чоловік у кріслі сидить. А вовченя ледве живе під кріслом.

Вночі чоловік заснув, і пес заснув, і кіт замружився.

Коти – вони не сплять, а тільки дрімають. Вилізло вовченя озирнулося.

Походило, походило, понюхало, а потім сіло і завило.

Пес загавкав.

Кіт на стіл стрибнув.

Чоловік на ліжку сів. Замахав руками, закричав. А вовченя знову під крісло залізло. Стало тихенько там жити.

Вранці пішов чоловік. Молока налив у миску.

Стали кіт із собакою молоко хлебтати.

Вилізло з-під крісла вовченя, підповзло до дверей, а вони відчинені!

З дверей на сходи, зі сходів на вулицю, з вулиці на міст, з мосту на город, із городу в поле.

А за полем ліс.

А в лісі мама-вовчиця.

Обнюхалися, зраділи і побігли далі лісом.