Вороня

Ворони при гнізді сиділи,
Про сина думали й раділи:
Він буде мати солов’їний хист,
В науку піде, виросте артист.
Почав синок їх підростати —
І затужила мати:
— Ну, як його від серця відірвати?
Подасться в світ, шляхів не розбере,
І хижий птах відразу роздере…

Лиш Вороня оперлось на крило —
Неслава на усе село:
По смітниках гасає,
Посіви людські випасає…
Батькам згадався задум давній —
Синка судили долі славній.
— Синок, учитися пора!
Щоб не проспати щастя часом.
А син їм басом:
— Женитись хочу! Кра!

Дурні і мрії батьківські й тривоги,
Коли сліпа любов їм поперек дороги.

1964