Ворона

Коли весна якогось дня
На землю глянула ласкавим оком,
У вирії, на просторі широкім,
Знялась пташина метушня:
Ті вчора зринули в блакитну височінь,
Сьогодні інші зникли, наче тінь.
Ось Соловейко рознімає крила…
Всіх батьківщина кличе мила.
Одна Ворона порпається в смітті,
Байдуже їй, в якому жити світі.
Далекий край Ворону не зове,
Високими поривами носата не живе…
— І ти туди? — питає Солов’я:—
Лишаєш цей прекрасний рай?
От нізащо не кину я!
Чи наобрид тобі вічнозелений край?
Хіба харчів не вистача в болоті?
Чудний ти птах, та й годі!

Ворони є і в нашім світі:
Була б їм воля порпатись у смітті!

1960