Віл і Жаби

У присмерку, тягар великий несучи,
Поважний Віл дороги не добачив,
Загруз в болоті, лиха не ждучи,
Застряг, упав, реве та плаче.
Те Жаби бачивши глузують з бідака:
— Ах-ха-ха-ха! Кра-ка-ка-ка!
Оце той Віл, той роботяга славний,
Якого шанували так недавно?
Ми вік болоту служим,
Не тужим,
Не плачем,
Радіємо та скачем,
Мов коні, плекані на ситому вівсі.
Віл — слабодух, роззява і плаксій!

Не зрозуміть широкоротим,
Що люблять так життя болотяне своє:
Чому, потрапивши в тряске болото,
Віл гірко сльови ллє?