Смерековий камінь

Між горами, між лісами
Камінь цей стоїть віками.

А на нім росте смерека,
Не згубила її спека.

Пригорнув, немов руками,
Цю смереку дужий камінь.

Тож його на Верховині
Смерековим звуть понині.

Різні ми легенди чули
Про літа його минулі.

В горах месники ходили
І мечі на нім точили.

Із-за каменя летіли
В стан ворожий кулі, стріли…

І втекли чужинські орди,
Не здолали камінь гордий.

Це скорили і народу,
Що виборював свободу.

На смереці, вище крони,
Прапор наш ясний, червоний.

Принесли його в Карпати
Визволителі-солдати.

Чути каменя відлуння:
— Ця смерека вічно юна!

Ця смерека розквітає,
Коло себе й доньку має.

І життя у нас весняне
Не загине й не зів’яне!