Осіннім світанком

Зайшов на світанку
Напитись води
В хатину вдови
Під горою
Високий русявий
Солдат молодий,
В пілотці з зорею
Ясною.
Там хліба скоринку
Хлопчина Івась
Просив у голодної
Мами.
Побачив солдата —
Притих, заховавсь.
А сльози лилися
Струмками.
— Не бійся, синочку!
Я — руський, я — ваш.
Іршава вже вільна
Віднині,—
Солдат посміхнувся
І зняв патронташ,
Дав пай свого хліба
Хлопчині.
Виходило сонце
Червоне з-за гір,
Ласкаво світило
По хатах.
І люди про щастя
Співають з тих пір
В моїх смерекових
Карпатах.