Слон і миші

Не встиг пройти поріг юнацьких літ,
Повчитися, намилуватися на світ,
Слон молодий в сусідку закохався,
Освідчився, поженихався
І в гай до жінки перебрався.

Батьки щось радили, але дитя
Не слухає: — Я знаю сам життя,
І розуміюся, де щастя те шукати.
А ви мене взялися опікати…—
І потім чванивсь: гарно він живе.

Аж бачать: по дорозі
Наш Слон біжить, реве,
В тяжкій тривозі
Рідню на поміч зве,
— Що трапилось? — питають батько-мати.
— Ох-ох, рятунку не знайду!
Наскочив на біду:
До жінчиної хати
Вселились, на нещастя,
Руденькі миші, хай їм трясця!..—

Сусідки шепотіли:
Не миші щастя з’їли.
Нагледів Слон куму,
А кум йому
Наштрикав живота,
Відтяв хвоста…
Натворить капостей — ні виправди, ні втіхи,
Та й валить на мишей свої гріхи й огріхи.

Рік написання: 1959