Поганки

— Татусю! Підемо в байрак?
Ти ж обіцяв по гриби… Так?
Після дощу вже ходять люди.
— Як обіцяв — так буде!..—

Татусь грибам забув і лік,
А син поганок кошик приволік:
— От цяценька! Рівненька! Височенька!
Підсмажу, присмачу —
Поживляться сестра, браток, і ненька,
І ми з тобою — досхочу! —

А батько: — Це поганки, трутизна!
Таких поїж — могила жде одна.
— А П’єр сусідський два коші поніс,
Казав: найкращі на весь ліс…

— І розум мати слід, не тільки вуха!
Біда, коли дурний дурного слуха.—

Вергати батько в рів поганки хоче,
Син не дає, сліз повні очі:
— А П’єр же як? Усіх приймати буде,
Подякують за гриби люди.
А ти мені, недобрий, не даєш…
Ой-ой, за віщо б’єш?

А батько й справді по руках огрів,
Поганки викинув у рів.

Байкар, ви скажете, дрючком махає?
А що робити тим, хто в рот отруту пхає?

Рік написання: 1962